Форумы/Общий

Написал: mountain

Всі враняшні думки від лукавого, або як я ледь не втратив традиційної орієнтації

2004-02-17

Знаю шо це треба віднести до звітів, але можливо тоді вже закінчиться термін придатності. Тому пишу тут. Нажаль формат форуму не дозволяє вставляти речові докази (фото).
Бувало що спускаючись зі схилу я бачив бордера що зчісує за раз пів схилу та казав подумки щось на зразок “Бордеб лижнику не товариш”, тепер каюсь, пробачте.
Але про все по черзі.
12 число, всі сумніви щодо снігу зникли, в Києві іде сніг, на сайті вісить інфа шо лисини на горі позасипало. Вибиті два дні відпустки, завчасно куплені квитки і ніщо не завадить нашій маленькій компанії провести наступні 4 дні в Славському.
В поїзді нам дуже пощастило з сусідом, інструктор та фанат skitour, нажаль не знаю його імені, дізнались від нього багато цікавого.
День перший, п”ятниця.
В 8,15 поснідали (окрема подяка пані Лесі, яка як завжди продемонстрвала свої надзвичайні кулінарні здібності). Потім демарш на Динамо в прокат (Ігорю привіт). Дістались не найгостріші канти, але за наявності нормальної кількості снігу це не проблема. Піднялись на гору. Загалом снігу досить, але місцями є великі лисини з суцільного льоду, от тут я згадав про свої канти. Тому доводилось обириати не самі розвідані траси для спусків. Дуже приємною була відсутність черг.
День другий, субота.
За ніч підсипало трохи снігу, і притрусило лисини, вірніше замаскувало їх, тому розігнавшись на схилі можна було дуже неприємно наскочити на таку міну. Як не дивно народу було не багато, мабать на це вплинуло те шо багато Львів”ян залишилось святкувати день св. Валентина вдома, тим краще для нас. Негативний момент – чайники і не тільки стоять посеред трас де їх важко обминути. А гальмувати просто ні чим і нема на чому. Заробив собі трохи лижної синьої засмаги у відповідних місцях. Після обіду пішов сніг і ішов майже добу.
День третій, неділя.
Вийшовши на двір, снііііг... – казка для бордера..... , а я не бордер, а може... Думка кріпко засіла в голові, тим більше шо бажання спробувати ту дошку вже виникало, а тут ще й стільки снігу. Вирішив, беру борд. Сєрж, що вже катався на борді зі знанням справи сказав “Це буде найгірший день твого відпочинку”. Як би хтось в кінці того дня запитав мене:
- Скажіть трьома фразами що ви думаєте про цей день?
- Онанізм. Клятий бугель. Та мабуть… онанізм. А можна ще одну фразу?
- Так звичайно.
- Де клятий ретрак?
Передбачливо піднімаюсь на кріселці (вперше). Картина просто супер, всюди цілина, іде сніг. Закріпив борд, відчуття неначе тобі ноги зв”язали. Їду прямо з центру. Проїзджаю 3 метри - лежу в цілині, 5 метрів, 10 метрів, 10 метрів, 10 метрів - нездорова тенденція. Стосовно поширенної думки що на борді їздить легше – таки легше. Головне визначитись яка нога ведуча (мені довелось переставляти кріплення в процессі катання). Вагу на передню ногу, задньою керуєш, єдина проблема коли починає нести вперед інстинктивно переносиш вагу на задню і гарантовано падаєш. Ложки дьогтю: головна й найбільша – бугель. Коли піднімаєшся на лижах, то можеш говорити по телефону, їсти пиріжок, пити вино і при цьому комфортно себе почувати. Бугель і борд - це боротьба за існування. Падаю не проїхавши і чверті.
Доводиться пішки залазить на чайникштрассе і спускатись звідти. Виникає відчуття дежавю. Десь я це вже бачив. Точно, три роки тому на цій самій горі, я вчився їздити на лижах – я знову чайник!!! Навіщо це мені. Практикуюсь підніматись на мілкому підйомнику, не дуже вдало. Отримую консультації щодо підйому від дівчини років 12, вона каже що треба закріпити обидві ноги. Десь я її вже бачив... на спині trostian.com – згадав, напевно це дочка власника сайту на якому я повісив цей звіт. Принагідно їй великий привіт і подяка. Три рази впавши на центрі, я таки двічи заїхав на верх з обома закріпленними ногами.
Один раз на автоматі після закріплення борду почав шукати свої палки, довго сміявся. Дивлюсь на свої закріплені ноги – черевики виходять на 5 см за край дошки, на мій 45-й розмір в прокаті знайшлись черевики лише 47-го. Згрібаю сніг не кантом, а ногами. Ловлю на собі погляди інших людей. Хочеться закричати на всю гору – “Ви не розумієте, я не чайник, я лижник, я завтра візьму лижі і всім покажу хто тут чайник”.
Останній спуск, питаю себе – чи зруйную я собі останній день катання цим незрозумілим снарядом – Ні!!!! Як кажуть, “Один раз не п****с”. Так що я залишаюсь традиціоналістом, принаймні до наступної цілини;)
День четвертий.
Беру лижі – канти гострі як лезо. Ми перші на горі. Чудовий день, багато снігу, один раз навіть виглянуло сонце, народу майже нема, ніяких черг. Все супер, але нажаль сьогодні ми їдемо додому. Це був найкращий день.

А тепер декілька слів про речі які можна віднести до Тростяну загалом.
Поперше це ретрак. В п”ятницю він виїхав, але толку від нього майже ніякого бо ті горби можна було розколупати тільки ломом. Він був дуже потрібен у неділю, але враховуючи велику кількість людей можна аргументувати його невиїзд. В понеділок стоїмо біля бугеля, заводять ретрак – нарешті. Ха, наївні - він зробив одну полосу для спортсменів і поїхав в гараж. Три дні поспіль ми бачили як рятувальники когось спускають з гори . А як би на схилах було б меньше горбів... думаю у рятувальників було б меньше роботи. Черговий раз демонструється чудовий сервіс та турбота про відпочиваючих. На пам”ять про тростянські бугелі я тепер маю чудове п”ятно мазуту у себе на недешевому комбінезоні - ще одна подяка Динамо. Але одна річ мене просто прибила. Стою на центрі за огорожею, чую галас, повертаю голову, схоже чайник врізався в інструктора. Інструктор репетує на все горло і залупається до чайника (моменту падіння не бачив і нічого сказати не можу, але чайник є чайник, шо з нього взяти). Далі більше, інструктор завалює чайника і намагається його віддубасити при цьому у чайника на ногах лижі, а інструктор в одних черевиках для борду. Чайник відбивається. Потім таки злазять один з одного, інструктор продовжує репетувать, йому мало. У бугельщиків либи на всю пику, вони в захваті. Я не буду оцінювавти інтелектуальні здібності того інструктора, за день до цього він привернув увагу досить рідкісною для цього місця московською вимовою з під якої проскакували українські слова. Шо природнє, а шо набуте судити важко. Враження від побаченного було гнітюче. Коли таке собі дозволяє обслуговуючий персонал.... Слів не вистачає, потрібна ДУЖЕ жорстка конкуренція щоб виправити цю (самоцензура). Хтось же того інструктора приймав на роботу.
На цьому все. Вибачайте шо довелось це читать.


К списку тем

1

Логин : Содержимое

Всего ответов: 1. Страниц: 1

Автор

Сообщение

YURA

Добавлено: 2004-02-18 07:23:59

Борд - снаряд настойчивых и упорных... . После года катания назд уже не возвращается никто.

К списку тем

Всего ответов: 1. Страниц: 1

1

У вас нет достаточно прав для создания своего ответа
Зарегистрируйтесь либо авторизируйтесь на сайте